Особливості технології уроків української мови та літератури

Основним підходом до впровадження системи навчання і виховання у сучасній школі залишається класно-урочна система, за якої провідною формою організації навчально-виховної роботи є урок. Стосовно процесу навчання урок виконує інтегруючу роль, оскільки відображає та поєднує такі його компоненти: мету, зміст, методи, засоби навчання, взаємодію вчителя та учнів.

Методисти сучасним уроком вважають таку форму навчання, яка своїми цілями (освітньою, розвивальною, виховною), змістом, структурою та методами проведення відповідає найновішим вимогам теорії й практики навчання у школі і є високоефективною.

Сьогодні, згідно з вимогами Державних стандартів базової і повної середньої освіти учнів необхідно змінювати традиційні рамки уроку, посилювати його місткість, підвищувати рівень індивідуалізації навчання і самостійної роботи учнів, розвивати їх творчу активність. Основними завданнями сучасного уроку є:

-       відповідність навчального матеріалу з української мови та літератури вимогам науковості, оптимальності, єдності навчання і виховання, зв’язку з життям;

-          реалізація комплексної мети уроку: навчальної, виховної та розливальної;

-          урахування вікових особливостей учнів та їх пізнавальних можливостей, інтересів і запитів;

-          реалізація інноваційних технологій сучасного уроку;

-          інтегральність уроку (використання між предметних зв’язків);

-    цілеспрямованість і копітка робота над пізнавальними завданнями і запитаннями, що виникають у результаті створення проблемних ситуацій;

-          практична спрямованість уроку – всебічний мовленнєвий розвиток учнів

У працях сучасних методистів сформульовані основні вимоги до уроків мови та літератури, які орієнтують учителя на те, щоб кожен його урок сприяв розвитку пізнавальних інтересів учнів, формуванню навичок самостійного здобуття знань, прищеплюванню любові до праці.

Вимоги до сучасного уроку

-          відповідне теоретичне підґрунтя має визначати науковий рівень змісту уроку;

-          за умови належного наукового рівня забезпечувати оптимальність змісту уроку;

-    урок має бути містким, але не перевантаженим, бо порушення цієї умови призводить до механічного запам’ятовування матеріалу, послаблення інтересу, раціонально використовувати час;

-    урізноманітнювати види робіт, методи та прийоми навчання і викладання, організаційні форми уроку, широко поєднувати індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи;

-     добирати суб’єктивно значущу для учнів інформацію, тексти художніх творів і різноманітні мовленнєві зразки для наслідування;

-      забезпечувати інтенсивну мовленнєву практику учнів, цілеспрямовану і систематичну роботу над розвитком зв’язного мовлення;

- постійно активізувати учнів (максимальне включення до різних видів діяльності) і розвивати їхню самостійність та ініціативність;

-   ураховувати навчально-виховні можливості уроку, передбачати, щоб зміст сприяв вихованню (національному, розумовому, моральному, естетичному) особистості учня;

-          виховувати в учнів стійкий інтерес до мови та літератури;

-          постійно збуджувати позитивне емоційне ставлення до навчання, стимулювати інтелект та естетичні потреби школяра;

-          дбати про високу педагогічну культуру вчителя-словесника, його постійне духовне збагачення, ідейно-моральне зростання.

Пошуки засобів ефективного навчання спонукають до нововведень у навчально-виховній роботі, зумовлюють створення і застосування педагогічних технологій, які забезпечують цілеспрямоване вироблення в учнів певних якостей. Шкільна практика, як ніколи, виявилася тепер наближеною до науково-педагогічних надбань. Спостерігається ефект зустрічних течій, коли творчі наробки вчителів знаходять всебічний глибокий теоретичний аналіз  і повертаються у шкільне виробництво як науково обґрунтовані й практично доцільні моделі навчання.

Урок – елемент педагогічної системи, його технологія – це система дій, яка підвищує ефективність навчання. Технологічний підхід до уроку дає можливість сконструювати такий навчальний процес, який відповідав би змісту і навчальній меті, що ставить перед собою й учнями вчитель. Технологія навчання – сукупність адекватних до мети, завдань, принципів і умов навчання форм, методів, прийомів, які забезпечують ефективне поєднання теорії й практики на заняттях з української мови.

У фаховій літературі описано технології модульно-розвивального навчання, проблемного навчання, глибокого засвоєння на основі схемно-знакових моделей тощо. Розглянемо найбільш перспективні педагогічні концепції, що діють у галузях мовної і літературної освіти або можуть бути застосовані в них.

Модульне навчання – це пакет науково адаптованих програм для індивідуального навчання, що оптимізує на практиці академічні та особистісні досягнення учня з певним рівнем підготовки. Воно здійснюється за окремими функціонально автономними вузлами, відображеними у змісті, організаційних формах і методах, тобто за модулями, призначення яких – розв’язання конкретного кола психолого - педагогічних завдань.

Модульно-розвивальна технологія навчання

(за А.Фурманом)

Мета:  забезпечення оптимізації соціального зростання вчителя й учня.

Завдання: самореалізація особистості вчителя й учня  завдяки творчому прилученню їх до культурних цінностей, оптимальний розвиток кожного.

Принципи: духовність, інтелектуальний розвиток, модульність, динамічність, гнучкість, усвідомлення навчальних перспектив, паритетність.

Зміст: знання (гуманітарні, наукові) як інструмент свідомості; норма – соціальної взаємодії, пізнавальної, програмно-регуляційної; цінності – духовні, світоглядні, моральні.

Форма організації : модуль

Увага! Модульно-розвивальна технологія навчання є версією модульного навчання, розробленою українським психологом А.Фурманом як альтернативна нинішній класно-урочній. Основне завдання: самореалізація особистості вчителя й учня, оптимальний для кожного з них розвиток здатності до безпосереднього, продуктивного спілкування з навколишнім світом, людьми, власним „Я”.

Увага! Суть проблемного навчання полягає у створенні для учнів проблемних ситуацій, в усвідомленні, сприйнятті, розв’язанні їх у процесі спільної роботи учнів і вчителя за умов максимальної самостійності перших і під загальним керівництвом останнього. Таке навчання відбувається за типовою схемою:

-       учитель створює проблемну ситуацію, для розв’язання якої учень має знайти й використати нові для себе засоби діяльності;

-   учні аналізують ситуацію, усвідомлюють, що для них невідоме, шукають способи розв’язання проблеми,  вчитель допомагає їм, надаючи необхідну інформацію.

Результатом проблемного навчання є нові знання, уміння, способи їх реалізації, розумова діяльність учнів.

Увага! Використання схемно-знакових моделей можливе там, де дослідження мовного явища є складним для учнів. У процесі навчанні мови моделювання доцільне при попередньому знайомстві з будь-яким цілим, тобто ще до початку його глибокого аналізу.

Будь-які моделі стоять посеред шляху від практики до теорії або навпаки – від теорії до практики.

 Технологія інтегрованого уроку

Інтегрований урок – урок, в якому органічно поєднано відомості з інших навчальних предметів, поєднаних однією темою. Таке поєднання сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів учнів за рахунок залучення цікавого матеріалу, що дає змогу з різних сторін пізнати якесь явище, поняття, досягти цілісності знань.

Способи інтеграції

За змістом                                                                                        

(залучення матеріалу з інших  дотичних предметів).     

За способами пізнавальної діяльності     

(спостереження, мовлення, мислення)                                                                                                                           

В інтегрованому уроці застосовується обидва способи інтеграції з переважанням залежно від теми заняття та рівня підготовки учнів.

Типологія інтегрованих уроків української мови і мовлення

(за Л.Варзацькою)

-          вступні уроки (уроки до певної навчальної теми з використанням між предметних зв’язків та інтегрованих видів діяльності);

-          базові уроки (уроки, спрямовані на вироблення, корекцію і контроль навичок, умінь узагальнювати і систематизувати виучуваний мовний матеріал. На цих уроках не використовуються інтегровані засоби навчання, ефективними є між предметні зв’язки);

-          заключні уроки (уроки з вивчення певної теми та широким використанням інтегрованих видів діяльності, що активізують словесну творчість, розкривають виражальні можливості мовних засобів (слова, граматичні форми, інтонації))

                                                          Технологія особистісно-зорієнтованого уроку

Увібравши в себе елементи різних методик (розвивального, модульно-рейтингового навчання, педагогіки співробітництва), особистісно-зорієнтоване навчання ставить за мету зробити учня суб’єктом навчальної діяльності, забезпечити можливість навчання за індивідуальною програмою, створити умови для його самовизначення й самореалізації, спиратися на інтереси, цінності, схильності, психолого-фізіологічні особливості (пам'ять, увагу, уяву, мислення) особистості.

Учитель, обираючи особистісно-зорієнтоване навчання, має пам’ятати:

- стиль спілкування на уроці повинен ґрунтуватися на педагогіці співробітництва;

- урок слід будувати на діяльнісній основі: учень активно працює – одноосібно, у парі, групі, кооперативно;

- оволодіння навичками ціле визначення, планування, організації, рефлексії, оцінки, корекції є обов’язковим;

- учитель має спиратися на суб’єктивний досвід, психофізіологічні особливості школяра, його інтереси, ціннісні орієнтації, індивідуальний стиль навчальної діяльності, створювати атмосферу успіху;

- учень постійно має знаходитися в ситуації вибору;

- використовувати активні й інтерактивні методи навчання.

Структура особистісно-зорієнтованого уроку

(за А. Фасолею)

1. Мотивація (мета: сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до обговорюваної теми).

2. Цілевизначення (мета: чітке визначення цілей, забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони мають досягти на уроці й чого від них чекає вчитель).

3. Рефлексія (мета: обговорення роботи на уроці, а саме участі кожного в спільній діяльності, аналіз здобутих результатів, труднощів, обговорення шляхів подолання недоліків у роботі, осмислення своїх відчуттів, порівняння їх з відчуттями й міркуваннями однокласників, планування досягнення намічених цілей). Послідовність формування рефлексивних умінь має такий вигляд: аналіз і оцінка – взаємо аналіз і взаємо оцінка – самоаналіз і самооцінка.

4. Оцінювання (на уроці оцінюються: рівень навченості учнів – традиційне виставлення оцінок за знання); рівень научуваності– оцінка навчальних можливостей, зона найближчого розвитку (за Л.Виготським); рівень особистісного зростання.

                                                                 Технологія інтерактивного уроку

Інтерактивний урок – спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

О.Пометун,  Л.Пироженко визначають умовну робочу класифікацію за формами навчання, у яких реалізуються інтерактивні технології. Вчені розділяють їх на чотири групи залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів:

- інтерактивні технології кооперативного навчання;

- інтерактивні технології кооперативно-групового навчання;

- інтерактивні технології ситуативного моделювання;

- інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань;

 Інтерактивні технології кооперативного навчання

Кооперативна форма навчальної діяльності – форма організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. Кооперативне навчання здійснюється як в групах, так і в парах.

Парна і групова робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок.

Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп: робота в парах; ротаційні  (змінювані) трійки; два - чотири - всі разом; карусель; робота в малих групах; діалог; синтез думок; спільний проект; пошук інформації; коло ідей; акваріум.

Інтерактивні технології кооперативно-групового навчання

До цієї категорії відносяться інтерактивні технології, які передбачають одночасну групову (фронтальну) роботу всього класу. Групова (фронтальна) форма організація навчання – передбачає навчання однією людиною групи учнів чи цілого класу. Усі учні працюють разом чи індивідуально над одним завданням із наступним контролем результатів: обговорення проблеми в загальному колі; мікрофон; незакінчені речення; мозковий штурм; навчаючи – вчусь; ажурна пилка; аналіз ситуації (Case – метод); вирішення проблем; дерево рішень. 

інтерактивні технології ситуативного моделювання

Модель навчання у грі – побудова навчального процесу за допомогою включення учня в гру, підпорядковану дидактичній меті (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються). Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самостійно обирають собі роб у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Учитель в ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), тренер (підказка учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення). Види інтерактивних ігор: імітаційні ігри; симуляційні ігри; судове слухання; громадські слухання;  рольова гра.

інтерактивні технології опрацювання дискусійних питань

Дискусія – широке публічне обговорення спірного питання. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх, вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів, а також як метод стимулювання і мотивації уміння. Є кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

-          побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому уроці;

-    включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;

-          побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговорення її результатів.

Найбільш поширеними у вітчизняній методиці навчання є: метод прес; займи позицію; неперервна школа думок; дискусія; дебати.

Найголовніші ознаки технології уроку: 

-          сучасність – постійне прагнення до новизни і вдосконалення замісу уроку;

-          оптимальність – спроба досягти навчально-виховних цілей при економічному використанні часу;

-          інтегральність – синтез знань з мови, літератури, історії, краєзнавства тощо;

-          науковість – опора на досягнення сучасної лінгвістики, лінгводидактики, лінгвопсихології;

-          відтворення процесу навчання і його результатів;

-          програмування діяльності вчителя й учнів;

-          використання різноманітних засобів навчання, ТЗН;

-          якісна і кількісна оцінка результатів уроку.