Контрольне читання мовчки.

З ЧОГО ПОЧАЛОСЯ КІНОМИСТЕЦТВО?

Наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя було створено апарат, який знімав на плівку рухомі об’єкти. Назвали його кінематографом від грецьких слів «кінема» — рух і «графо» — пишу, тобто апарат, що «записує рух».

Із цього й почалось кіномистецтво, без якого зараз ми не можемо уявити свого життя.

Винахід «живої фотографії» приписують братам Люм’єр, а днем народження кінематографа вважають 28 грудня 1895 року, бо саме цього дня в Парижі талановиті винахідники продемонстрували свій перший фільм — вихід робітників із воріт фабрики. Проте мало хто знає, що насправді кінематограф майже на два роки старший, а батьком його слід вважати нашого з вами співвітчизника — Йосипа Андрійовича Тимченка.

Син кріпака з Харківщини уславився як талановитий винахідник, коли працював механіком університетських майстерень в Одесі, а згодом на судноремонтних заводах. Перший у світі фільм показав кавалеристів і метальників списів у русі, а глядацька аудиторія змогла намилуватися цим видовищем 9 січня 1894 року.

Утім, після демонстрації фільму цар Микола II заявив, що все це — нісенітниці й ніякого значення їм надавати не слід. На сором для російського царя, у Парижі до винаходу братів Люм’єр поставилися зовсім по-іншому.

Як же роблять фільми сьогодні, через більше ніж сто років із моменту зародження кіномистецтва? А ось як. Робота над фільмом починається зі сценарію — особливого виду художньої літератури. У сценарії детально розроблено зміст майбутнього кінофільму, визначено місце та час подій, свідками яких будуть глядачі, дано образи героїв, діалоги. Потім підбираються актори на ролі героїв фільму, готуються костюми, декорації.

На чолі колективу, який створює кінофільм, стоїть кінорежисер. Його завдання і права надзвичайно важкі й відповідальні. Він повинен глибоко й усебічно знати життя, уміти працювати з людьми, бути добре обізнаним у музиці, мистецтві.

Знімає фільм на плівку кінооператор. Він стежить за розподілом світла й тіні в кадрі, знаходить найбільш виразну «точку зору» кінокамери.

Хоч кінорежисер і кінооператор — господарі на знімальному майданчику, але глядач бачить лише акторів, які перевтілились у героїв фільму. Тому-то й успіх фільму, головним чином, залежить від акторів.

Ще багато людей беруть участь у створенні кінокартини: художник створює всю зовнішню обстановку дії, декоратор — декорації, гример гримує акторів, композитор пише музику. А є ще технічний персонал, без якого робота над фільмом неможлива.

Завдяки цим талановитим, працьовитим митцям ми можемо проводити свій вільний час у кінотеатрі або біля телевізора, отримуючи задоволення, пережива­ючи разом із героями, дізнаючись багато нового.

А чи цікаво вам знати, де саме в Україні роблять кіно? Так-от, найбільшим підприєм­ством із виробництва художніх фільмів у нас у країні є Київська кіностудія імені О. П. Довженка, яку збудували ще 1928 року, а називалася вона тоді Київською кінофабрикою. 1930 року її перейменували на «Українофільм», з 1939 року підприємство називається вже кіностудією, якій 1957 року присвоєно ім’я Олександра Петровича Довженка — уже після смерті цього геніального кінорежисера й письменника, який започаткував мистецтво кіно в Радянському Союзі. Площа головного павільйону кіностудії — понад 3000 квадратних метрів.

Тривалий час цей знімальний майданчик був найбільшим у Європі.

Вам, напевно, також цікаво буде знати, коли з’явилися в нашій країні перші мультики для дітей. Сталося це ще 1927 року. Перший мультфільм для дітей народився в Києві, і створив його у своїй майстерні художник В. Дев’ятій. У мультфільмі йшлося про те, як полегшити дітям вивчення української мови. Згодом режисер В. Леванжовський поставив «Казку про солом’яного бичка», ско­риставшись для сценарію сюжетом популярної народної казки.

                  (538 сл.)                               (За кн. «Дитяча енциклопедія»)