І тут, і всюди — скрізь погано.
Душа убога встала рано,
Напряла мало та й лягла
Одпочивать собі, небога.
А воля душу стерегла.
— Прокинься, — каже. — Плач, убога!
Не зійде сонце. Тьма і тьма!
І правди на землі нема!
Ледача воля одурила
Маленьку душу. Сонце йде
І за собою день веде.
І вже тії хребетносилі,
Уже ворушаться царі...
І буде правда на землі.

© Тарас Шевченко

 

 

Не минай з погордою 
І не смійсь, дитя! 
Може, в тім осміянім 
Суть твого життя.

Може, в тім зневаженім 
Твого щастя карб, 
Може, в тім погордженім 
Є любові скарб.

Може, сміх твій нинішній, 
Срібний та дзвінкий, 
Стане в твоїй пам’яті 
За докір гіркий.

© Іван Франко

"Ти живеш у час, коли нікому не цікаво, що у твоїй голові. Головне - акуратний одяг, за яким тебе визнають за нормального."

Любко Дереш (З книги "Голова Якова")

СТРАТОСФЕРА

Є світ над нами високо такий: 
без бур, без туч, без хуг, без гроз, без граду, 
що в літній день житам приносить зраду, 
що в очі б’є квіток, неначе кий.

І не пече полудня жар палкий, 
лиш тиша має там безмежну владу, 
й не дасть шаліти хижому торнаду, 
й мовчанням шепотить німі казки.

Однак не можна жити там нікому, 
бо лютий холод палить гірш від грому 
і найсильніші крила вмить поломить.

Безбарвна сивина колотить розум. 
Так і життя без бур, борні, утоми 
нас тишею здавило б і морозом.

© Богдан-Ігор Антонич

Не руш мене. Я сам самую.
Собі у руки сам дивлюсь.
А душу більше не лікую.
Хай погиба. Я не боюсь.

Переживу. Перечорнію.
Перекигичу. Пропаду.
Зате – нічого. Все. Німію.
Байдужість в голови кладу.

Одне я хочу: старій швидше,
Зів'яльсь очима і лицем,
Хай самота тебе допише
Нестерпно сірим олівцем.

Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
Збалакайся. Заметушись.
Офіціантським жестом вмийся,
Але – сьогодні не молись.

Не – відбувалось. Не – тремтіло.
Не золотіло. Не текло.
Не – полотніло. Не – біліло.
Не... – Господи!.. – не – не було!..

Як танський фарфор – все минає:
Корою, снігом, рукавом...
Лише бджола своє співає
Над малиновим будяком.

1975

© Микола Вінграновський