Народився Петро Петрович Гулак-Артемовський 27 січня 1790 року в містечку Городищі на Київщині, в сім’ї священика.

Про його дитячі роки не збереглося достатніх відомостей. Десь 1800—1801 року вступив до Київської духовної академії, що на той час давала нижчу і вищу духовну і світську освіту.

Згадуючи про те навчання, письменник розповідав, яких злигоднів зазнав: у вільний від уроків час бігав по базару і збирав рештки від чумацьких обідів.

Залишивши академію у двадцять три роки, П. Гулак-Артемовський кілька років вів педагогічну роботу. Спершу викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, потім у родинах польських поміщиків. Біографія письменника цих років мало відома, однак немає сумніву, що тоді він мав можливість глибше пізнати життя трударів-кріпаків у маєтках свавільного панства, ознайомитися з народнопоетичною творчістю. Ймовірно, що саме тут виник задум написати байку «Пан та Собака», в якій поет зміг показати разючу правду про катування самодуром поміщиком безправного селянина.

1817 року П. Гулак-Артемовський вступив вільним, слухачем на словесний факультет нещодавно відкритого (1805)

Харківського університету, а вже наступного року почав викладати тут польську мову в «класі для бажаючих» і французьку в Інституті для шляхетних дівчат.

Треба зазначити, що харківський університет став колискою української журналістики: тут започатковано перші на Україні літературні журнали «Харьковский Демокрит» (1816) та «Украинский вестник» (1816—1819). Григорій Квітка-Основ’яненко, що виступив з фейлетонами під псевдонімом Повинухин, П. Гулак-Артемовський, Микола Левицький та ще декілька студентів університету склали невеликий авторський колектив, що постачав журнал «Украинский вестник» оригінальними матеріалами з життя українського народу.

Після закінчення університету і захисту магістерської дисертації в 1821 році П. Гулак-Артемовський викладає курс російської історії та польську мову. Від викладача польської мови (1818) до екстраординарного (1825) та ординарного професора історії (1828), від декана факультету до ректора (1841—1849) Харківського університету, а також інспектора Харківського і Полтавського інститутів шляхетних дівчат — ось яку педагогічну кар’єру зробив П. Гулак-Артемовський. На жаль, ця кар’єра перешкоджала дальшому розвитку творчості поета: найцінніше він написав протягом першого десятиліття перебування в Харкові.

У гарно умебльованій кімнаті, що правила професорові Харківського університету Петру Петровичу Гулаку-Артемовському за робочий кабінет, на видному місці висів жмут різок. Це, звичайно, викликало цікавість у кожного, хто навідував професора. Та й він сам іноді брав цього «віника» до рук і охоче розповідав своїм гостям, що під час славної Коліївщини батько його допомагав гайдамакам, прихильний був до Росії: за це от польські шляхтичі і вчинили над ним екзекуцію, жорстоко відшмагавши різками. До самої смерті зберігав старий цей жмут різок, а потім разом з невеличким хутором Гулаківщина передав у спадок синові…

За перший рік співробітництва в «Украинском вестнике»

П. Гулаку-Артемовському не вдалося виступити з оригінальними творами, хоч у його доробку вже була українська поезія «Справжня Добрість. (Писулька до Грицька Прокази)». Це був програмний вірш, в якому автор, звертаючись до Грицька Прокази (Грицька Квітки-Основ’яненка), висловлював свій задум щодо розвитку в українській літературі традицій народності, реалізму, створення критичних образів. Звичайно, його виступ з таким закликом історично підготували своєю діяльністю і Г. Сковорода, й /. Котляревський, а також російські письменники Радіщев та Капніст. Залишалося тільки виявити рішучість і сміливість, щоб здійснити цей задум. І П. Гулак-Артемовський зрештою наважився опублікувати в «Украинском вестнике» свій новий твір — байку «Пан та Собака» (1818), що принесла поетові славу і стала справжньою подією в тогочасному українському літературному житті.

Байка (у автора — казка) «Пан та Собака» заслужено вважається найкращим і найціннішим твором у поетичному доробку П. Гулака-Артемовського. Вона ідейно зв’язана з традиціями передової тогочасної російської літератури, яка гостро викривала жорстокість і самодурство поміщиків, показувала пробудження гніву кріпаків. Використавши для свого твору сюжет байки польського поета-класика І. Красіцького П. Гулак-Артемовський самостійно опрацював сюжет, розширив його за рахунок введення життєвого матеріалу, використав живі джерела народної мови, і що найголовніше — надав творові соціального звучання та сатирично-гумористичного забарвлення. Протягом тривалого часу байка користувалася великою популярністю, поширювалась у численних списках, швидко ввійшла також у коло дитячого читання.

П. Гулак-Артемовський не раз звертався у своїй творчості до байок. Найвідоміші з-поміж них — «Солопій та Хівря, або Горох при дорозі», «Тюхтій та Чванько» «Батько та син» — відзначаються життєвістю, правдивим зображенням окремих явищ тогочасної дійсності. Ці твори мали першорядне значення в процесі становлення нової української літератури, передовсім в жанрі байки, підтверджували життєвість традицій І. Котляревського, розкривали невичерпні багатства народного гумору.

В 1823 році П. Гулак-Артемовський разом з О. Склабовським виступив ініціатором видання «Украинского журнала».

Рада універститету схвалила цей захід: журнал виходив у 1824—1825 роках за редакцією О. Склабовського, і П. Гулак-Артемовський активно співробітничав у ньому. Однак тепер його виступи виявляють іншу рису творчості — романтизм.

Він замислив «попробовать — нельзя ли на малороссийском языке передать чувства нежные, благородные, возвышенные…» Власне, йшлося про необхідність розширювати творчі обрії української літературної мови, створювати нові жанри, повніше використовувати багатства народної поезії. Наслідком таких розмірковувань стали балади «Рибалка» і «Твардовський», якими поет відкрив нові можливості творчого розвитку романтичної літератури на Україні, довів, що традиції І. Котляревського можна розвивати в нових жанрах.

Сучасники захоплювалися творами П. Гулака-Артемовського.

1831 року його обрали членом «Королівського товариства друзів науки» у Варшаві. Про популярність байок поета свідчить і епіграма на нього в «Московском телеграфе», саркастичні рядки якої виявилися образно-пророчими:

Пускай в Зоиле сердце ноет,

Он Артемовскому вреда не принесет:

Рябко хвостом его прикроет

И в храм бессмертья унесет.

Своїми байками та романтичними баладами, які набули великої популярності і серед юних читачів та слухачів, П. Гулак-Артемовський назавжди увійшов в історію української літератури.

Помер П. Гулак-Артемовський 13 жовтня 1865 року в Харкові, де його й поховано. Вперше твори окремою збіркою видано 1877 року в Києві під назвою «Кобзар П. П. Артемовського-Гулака».