* * *

Не говори, коханий, слів не треба,

Лише послухай шепіт мій і спів,

Бо ти – земля, а я – безкрає небо,

Яке не має власних берегів.

Я ранку світ, а ти ж зоря вечірня,

Я тепле літо, ти ж як та весна,

Я біля тебе, тиха і покірна,

Неначе осінь, радісна й сумна.

Моя любов велика і далека,

І ти для мене – сонце і пісні.

Я так тебе кохаю, мій лелека,

Я так тебе цілую уві сні…

Я пещу руки і твоє волосся,

Хвилююся, гаряча і німа…

Тебе горну до серця, мов колосся…

Прокинуся  - нікого вже нема…

                                               С.М. Яненко