* * *

Моя душа із Богом говорила

І тріпотіла, мов осінній лист.

Душа так щиро Господа просила,

Щоб дарував життя, любов і хист.

І рано-вранці із промінням сонця

Моя Душа скотилась, наче в рай,

Де тихий шелест вітру-охоронця,

Дніпро ревучий, де полтавський край …

Вона краси у мальви набиралась,

Співать літала у пташиний гай.

Моя Душа із соняхами гралась

І крила простягала в небокрай.

І зоряне проміння миготіло

В моїй душі, небесній і земній,

І від любові затремтіло тіло,

І Божа зірка запалала в нім.

Червоним, і блакитним, і зеленим

Сплелося все: життя, любов і хист.

Моя Душа невпізнанно й натхненно

Запульсувала, наче падолист.

                                                      Яненко Світлана