Дощ

Дощ б’є  у шибку, тихо шелестить,

Важкі краплини падають додолу.

А серце мовчки плаче і болить

Так довго-довго й тяжко, як ніколи.

Стікають краплі, мокрі і німі,

Чекають вітру і тремтять від згуби.

Їх пестять руки і вуста мої,

Вони цілують дощ в холодні губи.

До шибки стиха тулиться щока;

Краплини й сльози котяться додолу,

Моя щока , як дощ, когось шука,

Моя щока, як дощ, сумує знову.

Дощ б’є у шибку, тихо шелестить,

Важкі краплини падають додолу.

Сльозина тепла сіється й бринить

За тим, що не вертається ніколи!

                                                С.М. Яненко