П`ятниця
14.08.2020
20:08
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Скарбничка вчителя-філолога Яненко Світлани Миколаївни
Головна Реєстрація Вхід
Каталог файлів »
Меню сайту

Категорії розділу
5 клас [2]
6 клас [9]
7 клас [2]
8 клас [29]
9 клас [16]
10 клас [17]
11 клас [18]
Література рідного краю [1]
Сучасна українська література [33]
Буктрейлери [13]

Теги

Афоризми

Мудрі вислови

Методичний портал

«Методичний портал»



Виховна робота

«Методичний портал»


Форма входу

Головна » Файли » Українська література » Сучасна українська література

Особливості літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ ст.
18.04.2015, 04:15

1.  Особливості літературного процесу кінця ХХ – початку ХХІ ст.

У кінці 80-х – на початку 90-х pp. XX ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбились і в розвитку літератури. Нове покоління письменників і поетів прагнуло подивитись на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до творчості. Отже, говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові, – постмодернізму як основному художньому напряму літератури 90-х років XX ст. І хоча стосовно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, зупинимось на тому, що більшість дослідників вважає, що український постмодернізм зародився у 1980-х pp. і пов’язаний з іменами Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака (літературне угрупування «Бу-Ба-Бу»), а пізніше і з представниками таких груп, як «Пропала грамота»: Ю. Позаяк, В. Недоступ; «Лу-Го-Сад»: І. Лучук, Н. Гончар; «Нова дегенерація»: І. Андрусяк, І. Ципердюк та інші.

2.  Нова авторська (письменницька) генерація

Популярними авторами в Україні є Марія МатіосЛада Лузіна, Люко Дашвар, Любко Дереш, Ірена Карпа, Ірен Роздобудько та інші. Численними преміями відзначені твори подружжя письменників-фантастівМарини та Сергія Дяченків. Твори російськомовного українського письменника Андрія Куркова перекладені багатьма мовами та відомі у Європі. При тому, що автор не пише українською, публічно Курков виступає від імені України і саме як український письменник.

Великої популярності набули драматичні твори Леся Подерв’янського, які відзначаються широким використанням нецензурної лексики, суржику та написані в гумористично-пародійний спосіб.

На поприщі історичних та детективних романів багатьма преміями відмічалися твори Василя Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12-ти видань (станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами. Розголосу також набув історичний роман 2009 року «Залишенець. Чорний ворон», який піднімає заборонену та замовчувану за радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках.

Однак ці представники літературного процесу – молоде покоління. Старше покоління літературних митців: Ліна Костенко, Борис Олійник, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Валерій Шевчук та ін.

3.  Постмодернізм як один із художніх напрямів мистецтва 90-х років

Сьогодні автори не мають обмежень у виборі стилю чи форми.

Основні стильові напрямки сучасного літературного процесу

  • Традиційна народницько-реалістична  течія. Представники:Анатолій Дімаров, Василь Захарченко, Юрій Мушкетик, Борис Олійник, Дмитро Павличко, Роман Іваничук.
  • Модерністська течія. Представники: Микола Вінграновський, Василь Голобородько, Іван Драч,  Оксана Забужко, Ліна Костенко.
  • Постмодерністська течія. Представники:  Валерій  Шевчук, Іван Андрусяк, Микола Бабак, Юрій Андрухович, Степан Процюк, Андрій Охрімович, Євген Пєшковський.

Постмодерні́зм – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття ХХ століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі – у літературі, живописі та музиці.

Як філософська категорія термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Жаку Дерріді, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко і особливо книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979)

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Риси постмодернізму у мистецтві

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список рис постмодернізму:

  •  культ незалежної особистості;
  • потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
  • прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
  • бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
  • використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
  •  зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
  • суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
  • сюжети творів – це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
  • запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
  • як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;
  •  іронічність та пародійність.

Американський літературознавець Ігаб Хассан (Ihab Hassan) відзначає такі риси:

  • «невизначеність»;
  • «фрагментарність»;
  • «деканонізація»;
  • «втрата Я»;
  • «іронія»;
  • «гібридизація»;
  • «карнавальність»;
  • «сконструйованість».

Постмодернізм у літературі

Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем – світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Серед перших виразно постмодерністських творів – романи Умберто Еко «Ім’я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985), Томаса Пінчона «Веселка гравітації» (1973).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчостіЮ. Андруховича, Ю. Іздрика, Л. Дереша, О. Ульяненка, С. Процюка, В. Медведя, О. Забужко та інших.

Герой літератури постмодернізму – людина, яка почувається «дуже незатишно у холодному всесвіті» (У. Еко), є розгублена, усамітнена, яка втратила духовні орієнтири, зневірилась в ідеалах минулого.

Постмодернізм багато чим зобов’язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій – телебаченню, відеотехніці, комп’ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмедернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, і на моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю – відеокліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами.

4.  Літературні угруповання

Асоціація українських письменників (АУП)

Утворена 6–8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). Організація АУП має за мету подолання структурно-ідеологічного змертвіння в письменницькому середовищі України, що виникло через неспроможність керівництва Спілки письменників України (СПУ) реформувати структуру та концептуальні засади Спілки письменників до рівня відповідності вимогам сучасної ситуації (як соціальної, так і світоглядної).

Ставши в опозицію до СПУ, АУП проголосила своїми критеріями фаховість, подолання колоніального синдрому в українській літературі, відкритість світовим світоглядним та стильовим надбанням XX ст.

Вступ до АУП відбувається на підставі запрошення від Координаційної Ради АУП (23 особи). Президентом АУП було обрано Ю. Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Ю. Андруховича, І. Римарука і Тараса Федюка. 4–5 лютого 2000 року відбувся II конгрес АУП (68 учасників), на якому Президентом АУП було обрано Т. Федюка, віце-президентами І. Римарука, В. Моренця, С. Жадана і О. Кривенка. 3’їзд констатував наявність в Асоціації організаційної кризи, викликаної відсутністю працівників офісного апарата і професійних менеджерів.

«Бу-Ба-Бу»

 «Бурлеск-Балаган-Буфонада». Літературне (насамперед) угрупування, що складається з Ю. Андруховича (Патріарх), В. Неборака (Прокуратор)та О. Ірванця (Підскарбій). Літугрупування засноване 17 квітня 1985 р. у Львові. Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987–1991 pp. Апофеозом Бу-Ба-Бу став фестиваль«Вивих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки (1–4.10.1992) поезоопери «Бу-Ба-Бу» «Крайслер Імперіал» (режисер С. Проскурня). У 1996 р. друкований проект «Крайслер Імперіал» («Четвер-6») практично завершив «динамічний період» існування Бу-Ба-Бу. В 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу».

Літугрупування стало втіленням карнавального необарокового мислення,притаманного метаісторичній карнавальній культурі людства. Соціальним фундаментом метаісторичного карнавалу в Україні став підсвідомий масовий синдром зламу, що супроводжував розпад імперії і викликав дві метапсихічні складові: суспільну депресію і масову карнавальну сміхову рефлексію на катаклізм системи. Творчість учасників «Бу-Ба-Бу» в межах самого літугрупування стала ситуативно-концептуальним мистецьким відгуком на суспільну рефлексію«Бу-Ба-Бу» заснувало свою Академію.

«Музейний провулок, 8»

Літературний «неокласичний гурт». Виник 1990 р. з ініціативиВ. Бориспольця, О. Бригинця та В. Жовнорука1992 р. видано колективну збірку «Гуманітарна допомога/Humanitare Ніlfe» (українською та німецькою мовами).

«Нова дегенерація»

Поетичне літугрупування, існувало у 1991–1994 pp., складалось з трьох літераторів, вихідців з Івано-Франківської області – Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. У 1992 р. літугрупування видало три перші збірки названих поетів під однією обкладинкою. Загальна назва цього проекту була також «Нова дегенерація». Передмову написав Ю. Андрухович. Тексти членів «Нової дегенерації» перебувають у дискурсивній сфері неомодерних літературних практик.

«Орден чину ідіотів» (ОЧІ)

Товариство літераторів, художників, культурологів, філософів. Входять зокрема:Назар Гончар, Роман Козицький, Володимир Костирко, Андрій Крамаренко, Іван Лучук, Ігор Драк. Декларація ОЧІ прийнята 31 липня 1995 року у Львові. Слово «ідіот» трактується товариством в первісному грецькому значенні цього слова: власник себе. Керівний орган: рада Двох (І. Лучук, Р. Козицький). «Гімн Ідіотів» складено приблизно на мотив сучасного австрійського гімну (автори: І. Лучук, І. Драк). Кожен з членів Ордену має світське і дійове звання, титул.

«Лу-Го-Сад»

Поетичний гурт, заснований у 1984 р. львівськими поетами Іваном Лучуком, Назаром Гончаром, Романом Садловським. У 1986 р. вони видали (все в одному примірнику) альманах «Лу-Го-Сад І» і «Лу-Го-Сад II»,а також збірки Н. Гончара «Усміхнений Елегіон» та Р. Садловського«Антологія». «Методологічна основа» творчості «ЛуГоСаду» – теоріяпоетичного ар’єргарду (ідея і аргументування лугосадівсько-ар’єргардної теорії – Т. Лучук). У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конференція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю «ЛуГоСаду» (Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАНУ). Окремі вірші лугосадівців перекладені німецькою, польською, білоруською, словацькою, болгарською, англійською, італійською мовами. До 15-річчя гурту готується тритомник «ЛуГоСаду».

«Пропала грамота»

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувала в кінці 80-х – на початку 90-х pp. «Пропала грамота» була заявлена як авангардний проект. У 1991 р.«Пропала грамота» випустила книгу з однойменною назвою.

«Пси Святого Юра»

Літературна майстерня, неофіційне творче об’єднання із семи українських письменників, які таким чином вирішили шукати не стільки естетичної (з цієї точки зору всі вони були й залишаються досить різними), скільки професійно-цехової єдності (спільне обговорення рукописів, формування альманахів, взаємне редагування та коригування). Ідея такої спільноти виникла серед групи авторів (Ю. Покальчук, Ю. Андрухович, І. Римарук) під час міжнародного круїзу «Хвилі Чорного моря» на борту корабля «World Renaissance» і остаточно сформувалась у вигляді маніфесту в стінах афінського готелю «Св. Юрій Ликаветський» (листопад 1994 р.). До літмайстерні увійшли, крім згаданих, В. Герасим’юк, B. Медвідь, В. Неборак, О. Ірванець. Останній приблизно через рік із міркувань цілковитої творчої незалежності з майстерні вийшов, натомість до Псів приєднався Т. Федюк.Єдиний поки що альманах «Пси святого Юра» (Львів, 1997 р.) зафіксував первинний склад майстерні, оскільки формувався ще 1995 р. Альманах являє собою досить симптоматичний зразок «поєднання непоєднуваного» і до сьогодні перебуває серед найжвавіше обговорюваних новинок сучасного літературного процесу. Концепційну добірку «псячих» творів також опубліковано «Сучасністю» (1997, № 3).

Творча асоціація «500»

Об’єднання авторів  та  літдіячів,  за  віком  приналежних  до  постмодернізму  90-х р. Утворилась 1993 р. в Києві. Разом з Державним музеєм літератури України Творча асоціація «500» організувала ряд поетичних вечорів під гаслом«Молоде вино». Активними учасниками ТА в 1993–1994 pp. були М. Розумний, C. Руденко, Р. Кухарук, В. Квітка, А. Кокотюха та інші. У1993 р. ТА упорядкувала і в 1994 р. видала антологію поезії 90-х pp. «Молоде вино». У 1995 р. була видана антологія прози 90-х «Тексти». У 1997 р. під егідою ТА «500» був проведений Всеукраїнський фестиваль поезії «Молоде вино». Співробітництво з видавництвом «Смолоскип» та численні літературні вечори, проведені активістами ТА у великих містах України у 1994– 1996 pp.,сприяли популяризації творчого доробку учасників ТА.

5.  Сучасні часописи та альманахи

Новостворені періодичні видання

  • «Хроніка 2000»;
  • «Світовид»;
  • «Основа»;
  • «Знак»;
  •  «Вежа»;
  • «Степ» та ін.

Відроджені періодичні видання

«Сучасність»;

«Українське слово»;

«Вітчизна»;

«Дніпро»;

«Київ»;

«Дзвін» («Жовтень»);

«Березіль» («Прапор»).

Категорія: Сучасна українська література | Додав: філолог
Переглядів: 2729 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук по сайту

Цінуймо свій час

Календар

Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Цей день в історії

Погода
Погода у Кременчуці на тиждень

Друзі сайту
Рідна країна - світоглядний портал

Відвідувачі
Гість ,

Статистика

Життя сайту