* * *

Вже багато писали про неї поезій,
І все про одне й те ж саме.
Чимало віршів про одні і ті ж речі,
Ніхто не напише нове.
Невже, що могли,  ми все описали:
Природу, людей, стиль життя,
Калину, вербу, колос пшениці,
Синєє небо, наше буття? 
Та чи можу я вдосталь упитися тим,
Що серцю є так дороге?
Красою чарує, як доньку милує,
Що ж, відкажу їй на те?...
О ненько, мене народила. 
Зросла в мальовничім краю.
Тут серце співає, життя надихає,
Люблю Україну свою!
І сплеском емоцій тут вир почуттів
Надихають мене, щоб писати!
Ліси густі хвойні, гористий масив.
Які ж мальовничі Карпати!
Степи запорізькі, тече буйна ріка,
Козацький і мужній там край.
Вже близько пороги, хвилююсь з тривоги,
Хмельницький кричить:"Обминай"!
Лісами прикритий, Дніпром весь умитий,
Тут Київ, там Щек і Хорив.
Сестра їхня Либідь у вічність полине,
А очі ті, мов небосхил...
За нею крізь Злато Воріт
У схилі літ полину.
А доки ще залений цвіт…
Ціню кожну хвилину.

Автор: Тетяна Ганжа, учениця 9 класу Кременчуцького ліцею «Політ»