* * *

Мене тьма забажала убити,
Коли розум затьмарить мій сон.
Обіцяла мене напоїти
Ртутним зіллям із своїх долонь.

Вона сил набирає щоночі
З-під шафів та із темних кутів.
І, немов затуливши нам очі,
Перетворює нас на птахів.

Як би швидко ти геть не летів,
Від пітьми аж ніяк не втечеш
Серед ночі чи сірості днів,
Серед сотень лінійних мереж. 

Та я файно дрімаю у сні.
Її ніж лиш лоскочить мене.
Серед світла моєї душі
Тьма ніколи мене не знайде.

                                                  Ілля Коробка, учень 11-Б класу