Всеукраїнський літературний конкурс
«Відлуння заповітів земляків»
Номінація: літературна творчість
ТВОРЧА РОБОТА
(цикл поезій «Осінні струни віршів Симоненка
Бринять відлунням у моїй душі»)
учениці 5(9) – Б класу
Кременчуцької гімназії №5
імені Т.Г. Шевченка
Середи Галини Григорівни
Керівник:
Яненко Світлана Миколаївна,
учитель-методист
української мови та літератури
Кременчуцької гімназії №5
імені Т.Г. Шевченка
2014 н.р.
Цикл поезій
«Осінні струни віршів Симоненка
Бринять відлунням у моїй душі»
* * *
Осінні струни віршів Симоненка
Бринять відлунням у моїй душі
Рядки поезій про життя й Шевченка,
Про молодість, кохання і пісні…
Осінні струни враз хвилюють серце.
Осіннє листя сумом шелестить.
Василю наш, Василю Симоненку,
Та Вам іще б на світі цім пожить!
Осіннє листя під осінні струни
Кружля у вальсі, стиха шелестить
Про молодість, яка лягла у труни,
Про біль душі, яка вже не болить…
І через душу, мов через вокзали,
Проходить безліч різних почуттів.
А може, сподіватися зухвало,
А вірити і ждати - поготів?
Осіннє листя падає в знемозі,
І дощ осінній шепотить завжди:
Той «день, коли мене родила мати»
Не тільки для життя, а й для біди.
Осінні струни плачуть так багато
Осіннє соло вирина з пітьми….
Осінній вітер, заповіт крилатий,
Бажає всім лишатися людьми!
***
Як важко почалось твоє життя –
На фоні безпросвітної війни.
Неначе взимку холоду виття,
Так доля шле на шлях свої вітри.
Поволі смутно пригрівало сонце,
Впускаючи рясну весну у душу.
І доля твого серця вже не коле,
Фортуна ж кличе, ти це чути мусиш!
І лине думка кожної хвилини,
Натхнення б’є ключем на дні душі .
Любов до України до загину -
Це найсвятіше, що в твоїй душі!
І раптом обірвалося життя,
Неначе блискавка серед блакиті неба…
Твоя душа пішла у небуття,
Її забрала в потойбіччя славна Геба.
Як осінь
Скажи, чому жовтіє листя?
Чому воно на землю осідає?
Чому душа ніяк не чиста,
Коли іззовні врода сяє?
Надворі вітер виє в небі,
Шумить дорога, трохи моросить.
Душа сумує, тишком виє,
Від туги, розпачу болить.
Як осінь плине серед міста,
Так плинуть спогади мої…
Як в’яне жовте, бідне листя,
Так в’януть мрії у душі.
Погасли посмішка і сміх,
Затихла в серці моя радість…
Неначе промінь сонця зник,
Дощ плаче у сумну реальність...
Осіннє соло
Блукав осінній дощ над містом,
Замайоріли барви парасольок,
І ніби жовте зірване намисто,
Розсипані листки лежать по колу.
Кленовий лист безжально впав із гілки,
Кружляв і плакав десь серед машин.
Минав холодні тихії провулки
У сірім відображенні вітрин.
Зажура-вітер шелестить, зітхає,
Підхоплює тендітного листка.
Несе вздовж ліній магістралей,
Поволі вулиці мина…
Скінчився дощ , затих і вітер,
По вулиці туман бреде…
Осіннє соло – клену витвір,
Клен плаче за листком і жде...
| 
