Поняття “успіх” є спільним для філософії, етики, соціології, психології, педагогіки, хоча його змістове наповнення і варіюється в залежності від науки. У великому тлумачному словнику сучасної української мови успіх розглядається у двох аспектах: як позитивний наслідок роботи, справи (з цієї точки зору синонімічними будуть поняття: “значні досягнення”, “удача”, “талан”) і як громадське визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень, позитивних якостей, особливостей. У філософії успіх тісно пов’язується з оптимістичним світоглядом і розуміється як успіх-подолання, розв’язання людиною чи колективом проблем і протиріч свого життя та широке соціальне визнання результатів діяльності особистості, її справ і вчинків.

Успіх усвідомлюється людиною в процесі набуття соціального досвіду і досягається завдяки докладеним зусиллям і старанню. Соціологічна наука розглядає життєвий успіх як “комплекс уявлень, сформований на ґрунті суспільних вимог (норм, цінностей, стандартів), очікувань, та визнання актуальних і потенційних індивідуальних досягнень, які оцінюються як високі, престижні, взірцеві у стратифікованому суспільстві. Цей комплекс слугує критерієм оцінок, що визначають, які саме наслідки діяльності індивідів соціально винагороджуються, до чого варто прямувати, чим пишатися.

Проблематика життєвого успіху охоплює сукупність відповідних соціокультурних зразків і водночас індивідуальних настанов, очікувань, домагань на максимальне самоствердження у реальній соціальній структурі. Спосіб досягнення життєвого успіху визначається суспільством, хоча й залежить від багатьох чинників (соціального походження, психологічних рис особистості й навіть випадкового збігу обставин)”. У соціології виокремлюються наступні типи успіху: матеріальний (традиційне розуміння життєвого успіху) і експресіоністський (тип життєвого успіху, який спрямований на максимальну самореалізацію індивіда).

У психології під успіхом розуміється позитивний результат діяльності, здобуток, реалізація мети, максимальна самореалізація індивіда. Загалом психологи часто звертаються до емоційного аспекту успіху, впливу його переживання на подальшу діяльність (Л.Венгер, А.Запорожець, К.Ізард, В.Леві, Д.Карнегі, М.Лісіна, А. Люблінська, В.Мухіна), висновуючи про успіх як своєрідний поштовх до наступних дій, пошуків у виконуваній діяльності. Переживання неуспіху, навпаки, гальмує бажання дитини займатись цією діяльністю. Вплив емоції успіху на становлення особистості доведений багатьма вченими, серед яких, зокрема, Г.Бреслав,

В.Вілюнас, Б.Додонов, М.Лісіна.

Основними ознаками поняття “успіх”, що визначені педагогами, є досягнення, які зробила особистість у порівнянні зі своїм учорашнім днем, пізнання і вдосконалення своїх можливостей, розвиток задатків, творчих сил. При цьому враховується не тільки результат, а й шляхи та методи його досягнення. Ми розуміємо під успіхом досягнення людиною значних результатів у суспільно чи особистісно значущій діяльності шляхом прикладення власних зусиль. Дані здобутки оцінюються як високі самою особистістю та референтною для неї групою. Оскільки старші дошкільники швидше переживають успіх чи неуспіх почуттями, а не осягають його розумом, то, спираючись на вище зазначені твердження, визначаємо поняття “успіх старших дошкільників у ігровій діяльності” як відчуття задоволення з приводу отримання і вдалого виконання бажаної ролі у грі, реалізації задуманого сюжету та отримання визнання з боку однолітків через прояв їх бажання вступати у ігрові стосунки з цією дитиною.

Поняття “ситуація успіху” розглядається, як правило, в психолого-педагогічному контексті. Аналіз наукової літератури засвідчив, що “педагогічна ситуація” як поняття широко представлена у багатьох дослідженнях (О.Богданова, В. Данильчук, В.Ільїн, В.Сєріков, Л.Спірін та ін.). У більшості з них дана категорія розуміється як сукупність умов і обставин, що створюються як вчителем, так і виникають природнім шляхом у педагогічному процесі. Отже, ситуація успіху - це цілеспрямоване, організоване сполучення умов, за яких створюється можливість досягнути значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. З педагогічної точки зору - це результат продуманої, підготовленої стратегії, тактики вихователя, сім’ї.

Концептуальну основу технології створення ситуації успіху складають концепції особистісно орієнтованого навчання та виховання (І.Бех, О.Кононко, В.Рибалка, І.Якиманська), діяльнісного підходу (Б.Ананьєв, О.Бодалєв, П.Гальперін, О.Леонтьєв), розвивального навчання (Л.Виготський, Л.Занков, Д.Ельконін,

В.Давидов). Найбільш ґрунтовно і всеохоплююче проаналізував ситуацію успіху та надав поради щодо її створення А.Бєлкін у праці “Ситуація успіху. Як її створити”. Вчений підкреслює, що головна мета діяльності вихователя - створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності, повірити у власні сили, дати збагнути, що успіх є еквівалентним витраченим зусиллям.

Обґрунтування ситуації успіху як педагогічного засобу, який дозволяє максимально розвинути здібності дитини, ї фізичні та духовні сили, знайшло своє відображення у працях В. Пітюкова, Н. Щуркової, які під успіхом розуміють суб’єктивне переживання особистістю задоволення від процесу і результату самостійно виконаної діяльності. Аналізуючи вплив ситуації успіху на почуттєву сферу дитини, Н. Щуркова зазначає: “Переживаючи ситуацію успіху, дитина відчуває почуття власної гідності, оскільки у визнанні її людських та індивідуальних якостей вона виявляє і те, що стоїть на певному рівні, і те, що вона варта чогось як людина. До того ж, ситуація успіху породжує задоволення життям на даний момент, а це є не що інше, як щастя в одному з його різновидів” [6, с. 110]. Формувати успішну особистість дитини потрібно розпочинати зі створення так званого поля успіху. Технологічними кроками побудови поля успіху, за І.Казаковою, А.Тряпіциною, є: діагностичне дослідження (у яких сферах життєдіяльності дитина може виявити здібності і пережити успіх); аналіз (наскільки значними є можливості дитини, чи вистачає їй поля діяльності); прогноз (хто з дітей має переваги, хто може виявитися в позиції постійної поразки); проектування (вибудовуються ситуації досягнень, нові види діяльності, нові конкурси, виставки, нагороди, церемонії).

Виокремлюючи умови створення ситуації успіху, на перше місце вчені ставлять створення атмосфери схвалення, радості, яка може бути забезпечена за допомогою вербальних та невербальних (мімічних, пластичних) засобів, таких як підбадьорюючі слова, м’які інтонації, коректність та доброзичливість звертань, відкрита поза (А. Лопатін, В. Пітюков, Н. Щуркова). Це допомагає дитині справитися з поставленим перед нею завданням. Зокрема, В. Пітюков пропонує ряд педагогічних прийомів, які доцільно використовувати, створюючи ситуацію успіху: 1) зняття страху перед діяльністю, яку треба виконати, з метою подолання невпевненості у власних силах, у позитивному кінцевому результаті (це вербалізується у наступних фразах: “Для тебе це просто, однак якщо щось не вийде.”, “Не помиляється лише той, хто нічого не робить”, “Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи виконання завдань”. Таким чином, педагог дає зрозуміти вихованцю, що від нього не очікують абсолютної досконалості, що він має право на помилку, на іншу спробу, що цінність становлять його дії-намагання виконати завдання); 2) внесення мотиву, що відбувається, якщо разом з метою та описом передбачуваного результату дитині пояснюється, заради чого чи кого це здійснюється. Системоутворюючою якістю особистості виступає спрямованість. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності. Соціальна спрямованість діяльності вміщує в собі значний педагогічний зміст, оскільки розкриває перед дитиною значимість її зусиль для інших людей і, навпаки, значення старань та думок цих людей для її розвитку; 3) авансування успішного результату (“Маючи такі здібності, як у тебе”, “Ти вже неодноразово демонстрував нам, як потрібно долати труднощі”, “Ти неодмінно все зробиш правильно, адже в тебе такий гострий розум”), для чого потрібно діагностувати позитивні сильні сторони особистості дитини (міцну пам’ять, спостережливість, уважність, швидкість реакції, розсудливість тощо) та спертися на них; 4) прихована інструкція, яка за своєю сутністю є допомогою дитині, яка ще тільки має навчитися обходитися без допомоги, повністю спиратися на свої сили. Реалізується така прихована допомога шляхом використання натяку, вказівки, побажання (“Найкраще почати з .”, “Доцільно звернути увагу на.”);

“персональна винятковість”: змістом даного прийому є зазначення важливості зусиль саме цієї дитини у даній діяльності (“Тільки ти і міг би”, “Тільки тобі я можу довірити”), що покладає відповідальність, мобілізує особистість; 6) педагогічне навіювання, тобто емоційно забарвлений вплив вихователя на свідому та підсвідому сфери дитини, результатом чого є поява стану впевненості, почуття піднесення, бажання діяти тощо; 7) оцінка отриманого завдяки дитячим зусиллям результату, яка, власне, визначатиме, чи відчує дитина радість успіху. При цьому важливо здійснювати не стільки цілісне оцінювання продукту діяльності, скільки деталі, в якій проявилась індивідуальність дитини, наприклад використання незвичного способу, самостійний пошук, гарне оформлення: “Особливо у тебе гарно вийшло.”, “Дивує такий фрагмент.”.

Керуючись вище викладеним, відтворюємо наступну схему створення ситуації успіху: зняття страху; мотивація діяльності; авансування; прихована інструкція; персональна винятковість; педагогічне навіювання; висока оцінка деталей отриманого результату.

Даючи можливість переживати дитині насолоду від успіху, дорослі тим самим сприяють формуванню у неї мотивації досягнення. Це сукупність факторів, які впливають на силу прагнення людини до досягнення успіху. Серед них найбільш велику роль відіграє потреба в досягненні успіху. Як виявили вчені, вона не притаманна людині з народження, а набувається у процесі життя, причому вже з дитячого віку і стає відносно стійкою в 5-6 років. Набута потреба в досягненні успіху в наступному житті майже не змінюється. Вона робить досить значний вплив на соціальну поведінку людини, на її психічний розвиток і життя загалом. Діти з розвиненою потребою досягнення успіху частіше мають нормальну самооцінку, нормальний рівень домагань і показують низький рівень тривожності. Такі діти розвиваються більш швидко у порівнянні з дітьми з низькою потребою досягнення успіху. Людина, яка з дитинства набула потребу в досягненні успіху, навчається долати труднощі, які виникають на її життєвому шляху.

Орієнтуючи вихователів на створення ситуацій успіху для вихованців у ігровій діяльності, потрібно проводити з ними системну роботу, яка матиме вплив на їх когнітивну, мотиваційно-ціннісну та діяльнісну сфери. З метою збагачення їх знань щодо сутності успіху, його значення для формування самооцінки, рівня домагань, мотивації досягнення дошкільників, щодо розуміння категорії “успіх в ігровій діяльності”, а також щодо технології створення ситуації успіху та досвіду педагогів застосування цієї технології у навчально- виховному процесі дітей доречно проводити лекції, бесіди, пояснення, диспути, спрямовувати самостійний пошук студентів з даної проблематики, заохочуючи їх до виступів з доповідями на семінарах, конференціях, до написання реферативних, курсових та дипломних робіт.