Діти можуть дотримуватися високої або низької думки про себе, залежно від власного успіху й оцінок оточення. У ранньому дитинстві дитина судить про себе за чотирма головними критеріями:

1) когнітивна компетентність: здатність розв’язувати проблеми й досягати поставлених цілей;

2)  соціальна компетентність: здатність підтримувати взаємини з іншими людьми;

3)  фізична компетентність: «Що я вмію або не вмію робити — бігати, стрибати та ін.»;

4)  кодекс поводження: «Чи гарний я хлопчик (дівчинка)?».

Із віком критерії самооцінювання стають більш диференційованими — у міру формування уявлень про нашу привабливість в очах представників протилежної статі, про почуття гумору, професійну придатність тощо.

У деяких теоріях самооцінку розглядають як результат сукупного сприйняття наших здібностей у всіх сферах життя. Оскільки деякі сфери здаються більш важливими, ніж інші (наприклад, нас може не турбувати власний зовнішній вигляд або фізична сила), ми схильні зважувати важливість кожної думки, а не підсумовувати їх. Відповідно до інших поглядів на розвиток самооцінки, у її основі перебувають думки й судження інших людей. Деякі люди відіграють роль «дзеркала», дивлячись у яке, ми можемо судити про самих себе.