Тарас ШЕВЧЕНКО

Пророк України 1814 – 1861

Борітеся – поборете! 
* 
У всякого своя доля 
І свій шлях широкий... 
* 
І забудеться срамотня давняя година, 
І оживе добра слава, слава України! 
* 
Раз добром нагріте серце 
Вік не прохолоне! 
Діла добрих обновляться, 
Діла злих загинуть. 
* 
Чим більша нужда, тим дружба щиріша... 
* 
Кохайтеся, чорнобриві, 
Та не з москалями. 
* 
Було, на собаку кинь, то влучиш друга, а як прийшлось до скрути, то святий їх знає, де вони поділись! 
* 
За шмат гнилої ковбаси 
У вас хоч матір попроси, 
То оддасте. 
* 
Раби, подножки, грязь Москви, 
Варшавське сміття – ваші пани, 
Ясновельможнії гетьмани. 
Чого ж ви чванитеся, ви! 
Сини сердешної Украйни! 
Що добре ходите в ярмі, 
Ще лучче, як батьки ходили? 
* 
Ми серцем голі догола! 
* 
Найшовсь-таки один козак 
Із міліона свинопасів... 
* 
І день іде, і ніч іде. 
І, голову схопивши в руки, 
Дивуєшся, чому не йде 
Апостол правди і науки? 
* 
Найбільш гірка отрута нашого морального буття – безнадійність... 
* 
...Хто матір забуває, 
Того Бог карає, 
Того діти цураються, 
В хату не пускають. 
Не так тії вороги, 
Як добрії люди – 
І окрадуть жалкуючи, 
Плачучи, осудять... 
* 
Для людини-матеріаліста, якому Бог відмовив у святому, радісному почутті розуміння його благодаті, його нетлінної краси, для такої напівлюдини будь-яка теорія прекрасного є не більше, ніж порожня балаканина. 
* 
Вільний художник настільки ж обмежений оточуючою його природою, наскільки природа обмежена своїми вічними, сталими законами. 
* 
Дружба без достатніх доказів – порожнє, лукаве слово. 
* 
Як швидко і гаряче виконується наказ арештувати, так, навпаки, в’яло і холодно виконується наказ звільнити. 
* 
Світ, бачся, широкий, 
Та нема де прихилитись 
В світі одиноким. 
* 
Блаженний муж на лукаву 
Не вступає раду... 
* 
Високії ті могили, де лягло спочити козацьке біле тіло, в китайку повите. 
* 
Погано дуже, страх погано! 
В оцій пустині пропадать. 
А ще поганше на Украйні 
Дивитись, плакать – і мовчать. 
* 
Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини. 
* 
Наш-бо селянин, двигаючи на собі почесний тягар вікових національних обов’язків і бувши фактично спадкоємцем періодично відмираючої шляхти, – є, може, найбільшим аристократом серед селянства Європи. 
* 
Нема на світі України, 
Немає другого Дніпра, 
А ви претеся на чужину 
Шукати доброго добра. 
* 
Учітеся, брати мої, 
Думайте, читайте, 
І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь. 
* 
Огонь запеклих не пече. 
* 
В своїй хаті – своя правда, 
І сила, і воля. 
* 
Караюсь, мучуся... але не каюсь! 
* 
Наша дума, наша пісня 
Не вмре, не загине... 
* 
Все гине, – 
Слава не поляже... 
* 
Нема раю на всій землі, 
Та нема й на небі. 
* 
Люде б сонце заступили, 
Якби мали силу... 
* 
Не накличу собі долі, 
Коли так не маю. 
* 
Якби ви вчились так, як треба, 
То й мудрость би була своя. 
* 
Тече вода і на гору 
Багатому в хату. 
А вбогому в яру треба 
Криницю копати. 
* 
Страшно впасти у кайдани, 
Умирать в неволі, 
А ще гірше – спати, спати, 
І спати на волі... 
* 
У всякого своє лихо... 
* 
Без ворогів можна в світі 
Як-небудь прожити. 
* 
Не гріє сонце на чужині... 
* 
Невесело на світі жить, 
Коли нема кого любить. 
* 
...Де нема святої волі, 
Не буде там добра ніколи. 
* 
Без правди горе! 
* 
На чужині не ті люде, – 
Тяжко з ними жити! 
Ні з ким буде поплакати, 
Ні поговорити. 
* 
Єсть на світі доля, 
А хто її знає? 
Єсть на світі воля, 
А хто її має? 
* 
Тоді я веселий, 
Тоді я багатий, 
Як буде серденько 
По волі гуляти! 
* 
На нашій – не своїй землі. 
* 
Сиротині сонце світить, 
Світить, та не гріє... 
І на Україні 
Я сирота, мій голубе, 
Як і на чужині. 
* 
Серце не дитина, його галушкою не нагодуєш. 
* 
Гроші душу холодять. 
* 
Чи буде правда меж людьми? 
Повинна буть, бо сонце стане 
І оскверненну землю спалить. 
* 
Думи мої, думи мої! Лихо мені з вами!.. 
В неволі тяжко, хоча й волі, 
Сказать по правді, не було. 
* 
Слава – заповідь моя. 
* 
Щоб збудить 
Хиренну волю, треба миром, 
Громадою обух сталить; 
Та добре вигострить сокиру – 
Та й заходиться вже будить. 
* 
За святую правду-волю 
Розбойник не стане... 
* 
О люде! Люде-небораки! 
Нащо здалися вам царі? 
Нащо здалися вам псарі? 
Ви ж таки люде, не собаки! 
* 
Я так її, я так люблю 
Мою Україну убогу, 
Що проклену святого Бога, 
За неї душу погублю! 
* 
Не вмирає душа наша, не вмирає воля. 
* 
Ну що б, здавалося, слова... 
Слова та голос – більш нічого. 
А серце б’ється, ожива, 
Як їх почує!..

 

Леся УКРАЇНКА

Поетеса,  драматург, громадський діяч 1871 – 1913

Благословенне слово, що гартує! 
* 
Завжди терновий вінець 
Буде кращий, ніж царська корона. 
* 
Для гордої і владної душі життя і воля – на горі високій. 
* 
Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар. 
* 
Усе відбивається в пісні, як в морі. 
* 
Ти мене убити можеш, але жити не примусиш! 
* 
Мене любов ненависті навчила. 
* 
З рук смерті люди дістають безсмертя. 
* 
Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти. 
* 
Чесний покриву не потребує. 
* 
Немає честі нападати ззаду. 
* 
Вода боронить від огню живого, 
Згорілу ж хату дарма поливати. 
* 
Сором – хилитися і долі коритися. 
* 
Краса – змагання до досконалості. 
* 
Тоненька смужка брехню від правди ділить у минулім, а в прийдешньому нема вже й смужки. 
* 
Люди й покоління – се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може. 
* 
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність. 
* 
Хто зрікся всього, а себе не зрікся, не любить той. 
* 
І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон? 
* 
Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі. 
* 
“Божая іскра” – то тяжке прокляття, дикий і лютий пожар. 
* 
Трудно вірить, щоб погану одіж могла носить якась ідея гарна. 
* 
Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні в рай, ані в пекло. 
* 
Врятуєш душу, коли загубиш тіло. 
* 
Кров без любові викупить не може. 
* 
Хто по неволі согрішив, той чистий. 
* 
Будь проклята кров ледача, не за рідний край пролита. 
* 
Пекло страшніше горить в нашім краю. 
* 
Боги в тім винні, що дали тобі пізнати правду, сили ж не дали, щоб керувати правдою. 
* 
Над всіх старшин найстарша правда. 
* 
Ту брехню, що справдиться, всі правдою зовуть. 
* 
Тільки зрада шлюб християнський розлучити може. А справжній – тільки смерть. 
* 
Не єдиним хлібом живе людина, але кожним словом, що з Божих уст виходить. 
* 
Хіба крові не варта краса? 
* 
Терпіть кайдани – то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, – гірший стид. 
* 
Крила знов на волі виростають у соколів приборканих. 
* 
Завжди величніша путь 
На Голгофу, ніж хід тріумфальний. 
* 
Геройство мусить мати нагороду, се і Боги, і люди признають. 
* 
Не поет, хто забуває 
Про страшні народні рани, 
Щоб собі на вільні руки 
Золоті надіть кайдани! 
* 
То не любов, що присяги боїться. 
* 
Меча важкого рукоять 
Не важча від старої ліри. 
* 
Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція. 
* 
Для згаслих душ і безкорінних рас 
Однаково ворожі – степ і море. 
* 
Язви гоїть вогонь. 
* 
Смерть – це велика всесвітня, космічна самота. 
* 
На ділі каймося, не на словах. 
* 
Що сльози там, де навіть крові мало! 
* 
Одвага наша – меч, политий кров’ю. 
* 
Сором мовчки гинути й страждати, 
Як маєм у руках хоч заржавілий меч. 
* 
Смуток – не робота. 
* 
Сум не має дна. 
* 
Зброя жде борця. 
* 
Коли хто вмів одважно йти на страту, 
Той мусить все одважно зустрічать. 
* 
Всі – жінки, коли вони кохають. 
* 
Хто любить, той уподобитись може до любого і тілом, і душею. 
* 
Як може бути, щоб тіла ходили вкупі, 
Але душі двома шляхами й врозтіч? 
* 
Хто визволяє сам, той буде вільний, 
Хто визволить кого, в неволю візьме. 
* 
Той тільки вільний від громадських пут, 
Кого громада кине геть від себе. 
* 
Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, 
А заплутались навіки в золотії тонкі сіті.. 
* 
При світлі волі всі краї хороші, 
Всі води гідні відбивати небо, 
Усі гаї подібні до Едему! 
* 
Права без обов’язків – то сваволя. 
Ніхто не має більшої любові, 
Як той, що душу поклада за друзів. 
* 
Поетична мова – це найприродніша мова. 
* 
Гумор найкраще враження робить при серйозному тоні. 
* 
Хай же промінь твоїх думок 
Поміж нами сяє, – 
“Огню іскра великого” 
Повік не згасає. 
* 
Солодка хвала від ворога на полі бою, та не в полоні! 
* 
Не в ідеї сила, а в самій крові!

Кирило ТУРОВСЬКИЙ

Письменник ? – 1182

Немає гріха, котрий перевищив би Божу милість 
* 
Подбай, щоб старанно читати святі книги, аби, наситившись Божим словом, досягти невимовного блаженства вічного життя. 
* 
Давайте не лише язиком поговоримо, проголошуючи написане, але, із розмислом учитавшись, подбаємо ділом сповнити це. 
* 
Коли добрих справ немає в нас і нема покаяння у гріхах, то в якому не будемо чині, далекі стаємо від Бога. 
* 
Ніщо не може потаїтись від Божого ока, і ніхто з нас так не знає себе, як Бог усіх знає. 
* 
Ніякий сан у цьому світі не збавить од мук тих, що порушують заповіді.

Павло ТИЧИНА

Поет 1891 – 1967

Все на світі від примружених очей 
* 
Де грози падають – там райдуги встають. 
* 
Голод – революції язик. 
* 
Все можна виправдати високою метою – та тільки не порожнечу душі. 
* 
Університет, музеї й бібліотеки не дадуть того, що можуть дати карі, сірі, блакитні... 
* 
Предтеча завше менш талановитий за месію. 
* 
Не хватайте озлоблених у тюрми: вони самі собі тюрма. 
* 
Немає мужності другої, 
Як не боятися життя. 
* 
Нема сильніш од землетрусу, 
Як потрясать серця людей. 
* 
Вся і давність, і обнова – українська мова. 
* 
В жорстокості живих – закон життя. 
* 
Нам треба голосу Тараса.

Мелетій СМОТРИЦЬКИЙ

Поет, церковний діяч; бл. 1578 – 1633

Шануй мудрість, а не золото 
* 
Хто розумний із ветхих руїн не тікає? 
* 
Утіха й веселість печаль завжди родять. 
* 
Для землі не бажайте позбутися неба. 
* 
Очисти серце, щоб прийняти мудрість, котра у підступну душу не входить. 
* 
Не прикладайте гріха до гріха, але добром добро спомагайте. 
* 
Якщо ви од вітця вашого і од матері вашої відступились, то і від вас усі відступляться і 
на вічне забуття у непам’ять вас увергнуть. 
* 
Проклят усякий, хто відкриває на зневагу наготу матері своєї! 
* 
Чи може бути пастирем і вчителем той, котрий сам ніколи не вчився? 
* 
Не подобає вам бути тільки іменем пастирями, а в річі самій хижаками... 
* 
Хіба коли правда оголошувала себе фальшем і брехнею? 
* 
Неплідному дереву в огні мук згоряти. 
* 
Одкрийте сердечні очі ваші і пізнайте самих себе, пізнайте родителя і родительку ваших, усвідомте, в чиїм і в якім домі ви народилися. 
* 
Хто жив довго та пусто, не давши нічого, 
* 
Для добра прожив мало, лиш був дуже много. 
* 
Синівською безбожністю є до батьків непоштивість.

 

Пантелеймон КУЛІШ

Письменник, громадський діяч; 1819 – 1897

Оживить живеє слово рідну Україну 
* 
Не можна, мабуть, інакше, як тілько горем та бідою довести людей до розуму. 
* 
Святе слово – рідна мати; 
Єсть іще святиня, 
Вища, Богові миліша – 
Рідная Вкраїна. 
* 
Змовчана правда краща од голосної брехні. 
* 
Не славте кобзаря піснями голосними: 
Дзвенить йому хвалу його тридцятиструнна. 
* 
Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. 
* 
Слави треба мирові, а не тому, хто славен. 
* 
Над усе – честь і слава, військова справа, щоб і сама себе на сміх не давала, і ворога під ноги топтала. 
* 
Лучче... проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного! 
* 
Нема там добра, де нема правди. 
* 
Путнього не скажеш, прилипнувши до баби. 
* 
Блаженніший той, хто світ розсудком возлюбив, 
Хто в серці почуття героївські голубить 
І розумом своїм увесь оддався їм. 
* 
Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. 
* 
Нема в світі кращої одежини, як наша проста свита. 
* 
Знаймо добре, що ми в себе дома, серед своєї рідної сім’ї, у своїй рідній хаті, що нам ніхто її не дасть, ніхто не відійме, ніхто ж і не обогріє та й не освітить її так, як ми самі. 
* 
Згине срібло, згине злото, 
Занедбаються клейноди, 
Тільки правда на Вкраїні 
По вік вічний не загине, 
Тільки правда, права-воля 
Буде всім жадана доля...

Георгій КОНИСЬКИЙ

Філософ, письменник; 1717 – 1795

Хто не народився, той не починає старіти 
* 
Істина є добром інтелекту. 
* 
Логіка є чеснотою інтелекту. 
* 
Мудрець не придушує пристрасті, а керує ними і стримує. 
* 
Створіння шкідливі тоді, коли не вмієш їх використовувати. 
* 
Випадкова причина не є правдивою причиною. 
* 
Слава ніколи не задовольняється і завжди бажається більша. 
* 
Ми є, а слави немає, коли ми живі; коли ж вона починає бути, то немає нас. 
* 
Двічі сліпий, котрий на смерть не зважає. 
* 
Коли хочеш багатого урожаю, то не шкодуй насіння. 
* 
Печаль породжує терпіння, терпіння – досвід, досвід – надію, надія не тривожить. 
* 
Чеснота краще, ніж багатство й почесті. 
* 
Всяке судження є мова. 
* 
Справедливість Бога є Його милосердям. 
* 
Коли віднята душа чи тіло, людина перестає бути людиною. 
* 
Всякий жадібний є нужденним. 
* 
Свідченням нікчемних людей не слід надавати жодної ваги. 
* 
Ті, що говорять правду, вважаються ненависними. 
* 
Кращою є набута вірою і заслугами слава глави держави, ніж та, яка набута лестощами. 
* 
Краще добре жити, ніж взагалі жити. 
* 
Усяка ненависть виходить від якоїсь любові. 
* 
Коли усунути світло, кольори змінюються. 
* 
Люди, які зловживають насолодами, не сплять од насолод. 
* 
Не все в цьому світі є, що може бути. 
* 
Небо також підлягає змінам. 
* 
Ніщо не може зламати вільного міркування людини. 
* 
Об’єкти, видимі через забарвлене скло, здаються такого самого кольору, що й скло. 
* 
Душа є більше там, де любить, ніж там, де живе. 
* 
Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу. 
* 
Є дві дії у мужності: терпіти і нападати. 
* 
Природа створює справжні речі, а мистецтво – фіктивні. Малювання заслуговує бути 
названим сном тих, що не сплять. 
* 
Твори мистецтва ніби продовжують твори природи. 
* 
Ненависть є не що інше, як невдоволення злом як злом. 
* 
Зберігати – продовжувати акцію творення. 
* 
В природі ніщо не відбувається випадково, а лише для певної мети. 
* 
Без пізнання мети ніщо не можна належно вивчити. 
* 
Ніщо не можна відділити від самого себе. 
* 
Якщо людина сама не хоче, то не дозволить себе закувати.

Михайло КОЗАЧИНСЬКИЙ

Поет, педагог; 1699 – 1755

Скоріш би в небо землю вдалось обернути 
* 
Як без крил птахам бува годі полетіти, 
Так і людям без наук також не зажити. 
* 
Той, хто зранку до вчення старанно сідає, 
Над книжками не дріма, жалю не зазнає. 
* 
Станеш ти благословен, мудрості набувши. 
* 
Не тікай від мудрості, матимеш підмогу, 
Будеш прагнуть, то вона виведе в дорогу. 
* 
Всі пориви вчених сам Бог нагороджає, 
А бажання глупаків легко розтопляє. 
* 
Сама мудрість ходить скрізь, вибраних шукає, 
Тих, хто в ній знаходить смак, тепло зустрічає. 
* 
Як без солі нам усім не смачне їстиво, 
Так огидженим стає вчення нечестиве. 
* 
Навіщо нарікаєш й ламаєшся в силі, 
Коли у тебе добре замислене діло? 
* 
Без учення цілий світ буде потемнілий, 
І без нього день ясний стане спохмурнілий. 
* 
В тьму сонце не перейде. 
* 
Хто й коли без мудрості переможцем буде? 
Також без учення хто торжество здобуде? 
* 
Дим позначує вогонь, але не може заступити вогню. 
* 
Як зумієте спрягти вчення й добрі нрави, 
Отоді життя у вас буде повне слави.

 

Семен КЛИМОВСЬКИЙ

Поет XVIII ст.

І неправда є свідок

Як помилуваний буде навісний убивця, 
То й тебе при тому стануть мати за злочинця.

Краще вбогим голод-холод при правді пізнати, 
Ніж володарем пробувши, все ж правди не мати.

Від тіла прогнилого здорове нидіє.

Кожен, хто нещадно тут ображає Бога, 
Щиро біди сам собі учиняє з того.

Ніхто не може учинити добра без правди, вона захована в будь-якому доброчинні.

Як чужі пси на того, котрий годує їх, дико гавкають, так і лихі та невдячні люди ненавидять того, хто корисне чинить.

Буде милість твоя зайва, коли суд лукавий.

У пеклі той, що любить свою кирпу гнути.

Правда – лазня мисленна – нам душу змиває, 
А почорнене лжею сумління вбіляє.

Промінь слави навіки смерть гасить.

Правду злая утроба в світі не з’являє.

Бути добрим без правди серце неспроможне.

Бог живе лише в правді, в брехні – біс одвіку, 
В кому правда – Господь там, лжа – біс чоловіку.

Як той може навчати, котрий сам лукавий, 
Як він правити може, коли сам неправий?

Добрий добре шанує, злий шанує злеє.

Як де хвалять, буває, тих, що творять правду, 
Це лукавим – як рана...

Правда – доброму дочка, а лихим – рабиня.

Собі подібне любить кожен, відомо... 
У людині-бо іншій як би міг любити,

Що в собі ненавидиш, – годі те чинити.

Климентій ЗИНОВІЇВ

Поет, етнограф; ? – 1701

Можна й словом научить, як ласкаво мовить 
* 
Подобає отакий дати совіт вам, 
Що не треба ні у чім вірити жінкам. 
* 
Через жінку не один мусив погибати 
Чоловік, що дав себе їй у руки взяти. 
* 
Як тверезому, мовляв, добре з п’яним жити, 
То, можливо, і свині з вовком подружити. 
* 
Коли ж буде юний муж, а жона старіша, 
Там картина теж сумна й не буває ліпша. 
* 
Кажуть: і залізо ліпше у воді варити, 
Ніж личину песю ту – злую жінку вчити. 
* 
Як ремесла свойого повсюдно доглядати, 
То небеса такому в труді почнуть сприяти. 
* 
Це допоки Бог трима, лікар допоможе, 
А настав кінець, ніхто врятувать не зможе. 
* 
На лікованім коні їздять небагато. 
* 
Як коли не загляда в чарку без потреби, 
То достатньо хліба той матиме у себе. 
* 
А коли безчесних ти звичаїв набрався, 
Між невірними людьми жив і розживався, 
Мову стративши свою, звикся з їхнім ділом – 
Осквернився навіки і душею й тілом. 
* 
Як поваги навзаєм мати не зуміють, 
З двору муж, а чи жона, утікать воліють. 
* 
Нерозважливо батьки вельми учиняють, 
Як одружувать дітей силоміць бажають. 
* 
Тверезий і п’яний не живуть у згоді, 
Споконвіку правду цю кажуть у народі. 
* 
Потішають молодих дзеркала принадні.

 

Данило ЗАТОЧНИК

Філософ, релігійний діяч, поет; кінець XII – поч. XIII ст.

Мова довга не є добро 
* 
Мужа доброго пославши, мало йому кажи, а нерозумного пославши, і сам за ним не лінуйся йти. 
* 
Чиї ризи багаті, того й мова поважна. 
* 
Золото топиться вогнем, а людина напастями; пшениця, коли товкти її дуже, хліб чистий дає, людина в печалі набуває розум довершений. 
* 
Міль ризи їсть, а печаль – людину. 
* 
Дуб міцний корінням численним, отак і град наш – урядуванням. 
* 
Хто доброму господареві служить, здобуде свободу, а злому господареві служитиме – здобуде рабство ще гірше. 
* 
Мерця не розсмішити, глупака не навчити. 
* 
Залізо розтопиш, а злої жони не навчиш. 
* 
Дивніше дива, якщо хто візьме жону потворну заради набутку. 
* 
Немає на землі нічого лютішого за жіночу злобу. 
* 
Дівиця ж бо губить красу свою блудством, а муж мужність свою – злодійством. 
* 
Очі-бо мудрих жадають добра, а нерозумних – бенкету в злі. 
* 
Ліпше чути заперечення мудрих, аніж підтакування нерозумних. 
* 
Не муж між мужами, якщо ним жона володіє. 
* 
Псам-бо і свиням не треба золота, а нерозумному – мудрих слів. 
* 
Коли зжере синиця орла, коли каміння попливе по воді, коли буде свиня брехати на білку, тоді нерозумний розуму навчиться. 
* 
Ліпше вже вола бурого в дім свій увести, як жону погану взяти. 
* 
Якщо котрийсь муж, дивлячись на красу жони своєї і слухаючи слів її улесливих, починає їй віри йняти, а на ділі її не випробує, то буде проклятий. 
* 
Не забороняй глупому глупство чинити, то й не уподібнишся до нього. 
* 
Хробак дерево точить, а погана жона мужа свойого дім губить. 
* 
Не море топить кораблі, а вітри. 
* 
Що є жона зла? Мирський бунт, засліплення розуму, начальниця всілякій злобі, у церкві бісівська митниця, поборниця гріха, завада спасінню. 
* 
Добра жона – вінець мужеві своєму і безжурність, а зла жона – люта печаль, зубожіння дому. 
* 
Ліпше в утлій лодії плисти, ніж злій жоні таїни звідати. 
* 
Не сій на межі жита ані мудрості на серці нерозумних.

 

Лука ЖИДЯТА

Церковно-політичний діяч Київської Русі; ? – 1059

Не пий невчасно 
* 
Спершу Богові поклонітесь, в постіль потім покладітесь. 
* 
Не має бути щось одне на серці, а інше на вустах. 
* 
Під братом не копай ями – і не вкине тебе Бог іще в більшу. 
* 
Правдивим будь, а за правду й Божий закон не відмовляйся навіть голову покласти, тоді й зачислить тебе Господь до святих. 
* 
Один одного хваліте, тоді й Бог вас похвалить. 
* 
Не свари інших, щоб не звали тебе диявольським сином, але мири – і станеш Божим сином. 
* 
Не осуджуй брата навіть подумки, пам’ятай про власні гріхи, тоді й тебе Бог не осудить. 
* 
Пам’ятайте й турбуйтеся про мандрівних людей, про вбогих, про в’язнів, а до своїх сиріт милосердні будьте. 
* 
У напасті терпіте, покладаючись на Бога.

Олександр ДОВЖЕНКО

Письменник, кінорежисер; 1894 – 1956

У найголовнішому художник завжди самотній

1. Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався. 
2. Життя народу – у жнивах ланів. 
3. Ящірка не гірше за орла досягає найвищих гірських верховин. 
4. Сама доброчинність стає пороком, коли застосовують її помилково. 
5. Письменник, коли він щось пише, повинен почувати себе вповні на висоті найвищого політичного діяча, а не учня чи прикажчика. 
6. Коли пристрастей немає, немає мистецтва... 
7. Сучасне – завжди на дорозі з минулого в майбутнє. 
8. Якщо вчуєш жарт, шукай в ньому приховану правду. 
9. Прославитись ми можем тільки смертю... 
10. Тільки сміхом можна беззлобно знищити зло. 
11. Лише сильним дано право на безсмертя... 
12. Одержавши крила, людина придбала якості не ангела, а сатани. 
13. У вашій любові до життя... я бачу звичайнісінький страх смерті. 
14. Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже, більше не вміститься. 
15. Не пролив ти крові ворога в грізну лиху годину, проллєш батькову і братову проллєш! 
16. Мистецькі твори треба складати в пам’ять мертвих і в ім’я ненароджених. 
17. Як тяжко, і болісно, і страшно бути бездітним в житті і в творчості. 
18. Навчіть поважати, шанувати й любити людську особистість, виховайте у молодих повагу до старших, хоча б до батьків, і кладовища самі прикрасяться. 
19. Кладовище – це дзеркало людських взаємин. 
20. З усіх пристрастей людських етична пристрасть – єдина достойна і справжня пристрасть. 
21. Прощаю всіх, хто заподіяв мені зло. Не хочу носити в душі зла. 
22. Щастя, щастя... Є речі набагато значніші, ніж щастя, набагато глибші і, якщо хочете знати, набагато достовірніші. 
23. Борись в ім’я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся. 
24. О трибуно! Скільки дурнів сходило з тебе переможцями. 
25. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців. 
26. Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому. 
27. Там, де виховують рятуватись, не перемагають. 
28. Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка історії.

Митрофан ДОВГОЛЕВСЬКИЙ

Поет, драматург; XVIII ст.

Гнів на владу без пуття шкоду причиняє

1. Знай, що схід сонця від смерті тебе відвертає, 
Захід його, пам’ятай, заходом є теж твоїм. 
2. Без помилок ще ніхто написати не зміг своїх віршів. 
3. Рідше у гості ходи – будеш дорожчим тоді. 
4. Світ не очищує... 
5. Між почуттями і розумом часто існує незгода, 
Бо, очевидно, людське тіло є старше душі. 
6. Хвалять того, хто хвалить, а люблять, хто любить... 
7. Слів бережися солодких, неначе ворожих стріл, друже, 
Милі підлизи-слова ранять, мов ворог, не менш. 
8. Як бджола тебе куса, потерпіти треба, 
Бо ти гнівом безліч жал викличеш на себе. 
9. Входячи до навчального саду мистецтва, будьте благочестивими та уважними садівниками. 
10. Ані природні здібності без знання поетичного мистецтва, ані мистецтво без природних здібностей не може створити поета. 
11. Чим є життя? Це поїздка крізь моря страшні небезпеки. 
12. Меценатом ти не будеш, якщо любиш гроші. 
13. Слава безсмертна – це честь і честолюбності друг. 
14. Чи знайдеш ти куточок землі, де б не проживали безголові? 
15. Справді, наскільки керманич цінніший гребця рядового, 
А від солдата простого важливіший вождь є у війську, 
Саме настільки і розум людський перевищує доблесть. 
16. Очевидно, дуже мало людей керуються розумом – керманичем свого плавання. 
17. Злодій за кражу і вбивця за вбивство несуть якусь кару, 
Смерть забирає ж у нас зовсім безкарно усе. 
18. Тим важча хвороба божевілля володіє кожним, чим він розумнішим здається для інших. 
19. Лікар себе почуває погано, коли я здоровий, 
Знов, як погано мені – краще для нього стає. 
20. Що ж бо є краще, ніж мова, що гірше від неї знайдеться, 
Горе та радість вона, мед і отруту несе. 
21. Хоч Бог сам бачить усе, та його ніхто бачить не може, 
Він проявляється скрізь, скрізь теж прихований він. 
22. Мов легкий топиться лід, гине так слава людська. 
23. Реквієм завжди він іншим співав і спочив сам нарешті... 
24. Вакх (і гроші), всяк це знає, вдачу мудрих теж міняє. 
25. Мене облудні лаври вельми устрашають. 
26. Безліч шляхів є для смерті – на світ ми одним лиш приходим, 
Безліч хвороб у людей, та порятунок один. 
27. Зміну ходи мимоволі викликає зміна долі. 
28. Хто у цім світі живе, як же буть чистим йому? 
29. Те, що ти іншим співав, будуть співати тобі.

Павло ГРАБОВСЬКИЙ

Поет; 1864 – 1902

Невмируща міць народа усе лихе переживе! 
* 
Не з любов’ю підходь ти до всього, 
А ненавидь, кляни та карай, 
Катом будь панування гидкого, 
Люто бийся за рідний свій край! 
* 
Не загоїть серця фальш. 
* 
Рідна мова на чужині 
Ще милішою стає. 
* 
Легше б згинути враз було в борні, 
Аніж тратити день за днем в журбі... 
* 
Неволя живої душі не уб’є. 
* 
Простить мучителів... я не відчую в собі сили! 
* 
Доки мисль руша, 
Стіймо поруч, як найкревні, 
Як одна душа! 
* 
Як гірко трупом почуватись, 
Безслідним полум’ям згоріть… 
* 
Нема нічого гірше, 
Як буть живим і вмерти за життя! 
* 
Рід людський за правду стане 
Хоч неправді “потура”! 
* 
Хай мертва буква вас не мане 
До свар, заслонюючи суть… 
* 
Борців не лякають пригоди: 
Шлях, мочений кров’ю та потом, 
Нас виведе в панство свободи 
Не нині, не завтра, так потім! 
* 
Мало нас, та се – дарма; 
Міцна віра рушить скали... 
Тим загибелі нема, 
Кому світять ідеали! 
* 
Не додавай знесиленим журби, 
Не добивай зневір’ям підупалих... 
* 
Уперед, хто не хоче конати, 
Статись трупом гнилим живучи! 
Сміле слово – то наші гармати, 
Світлі вчинки – на наші мечі. 
Уперед до завзятого бою... 
Коли бути бажаєм собою, 
Коли серце позор відчува! 
* 
Уперед проти хижих порядків! 
Гине войник чи здобич бере, 
Він стежки протира для нащадків, – 
Його діло ніколи не мре! 
* 
Де плачуть, там немає вже краси! 
* 
Не смерть страшна, не довгий час неволі, – 
Не важко буть героєм проти них; 
А страшно жить, запрягшись мимоволі 
В ярмо дурниць та клопотів дрібних. 
* 
Нас жде невіддячений труд!

 

Микола ГОГОЛЬ

Письменник. 1809 – 1852

Кожне слово неосяжне 
* 
Якого горя не забирає час? Яка пристрасть вціліє у нерівній боротьбі з ним? 
* 
Дивіться на те, чи любите ви інших, а не на те – чи люблять вас інші. 
* 
Архітектура – теж літопис світу: вона говорить тоді, коли вже мовчать і пісні, і перекази. 
* 
Хоч які дурні слова дурня, а іноді буває і їх достатньо, щоб розумна людина зніяковіла. 
* 
Бути у світі й нічим не позначити свого існування – це здається мені жахливим. 
* 
У кожнім слові безодня простору. 
* 
Кожне слово неосяжне. 
* 
Стражданнями і горем визначено нам добувати зернини мудрості, не видобуті із книг. 
* 
Поети з’являються не звідкись з-за моря, а виходять зі свого народу. 
* 
Навряд чи є вища з насолод, ніж насолода творити. 
* 
Варто тільки дотепному посміятися з одного боку справи, як слідом за ним тупіший і дурніший глузуватиме з усіх боків справи. 
* 
Театр – це така кафедра, з якої можна багато сказати світу добра. 
* 
Якщо навіть трапиться розгніватись на когось, тоді розгнівайся і на себе самого. 
* 
У глибині холодного сміху можуть віднайтися гарячі іскри вічної могутньої любові. 
* 
Часто крізь видимий світу сміх ллються невидимі світу сльози. 
* 
Потрібно зі сміхом бути дуже обережним, – тим більше, що він заразливий. 
* 
Поріднитися душею, а не кров’ю, може лише людина. 
* 
Гнів скрізь недоречний, а більш за все у справі справедливій, тому що затемнює і каламутить її. 
* 
Глупота є особливою принадою гарненької жінки. 
* 
Слава не може наситити і дати насолоду тому, хто украв її, а не заслужив; вона викликає постійний трепет тільки в гідних їх. 
* 
Мерці так само втручаються у справи наші і діють разом з нами, як живі. 
* 
Жінці легше поцілуватися з чортом, ніж назвати когось красунею. 
* 
Молодість щаслива тим, що в неї є майбутнє. 
* 
У письменника тільки один вчитель: самі читачі. 
* 
У літературному світі немає смерті. 
* 
Стань спершу сам чистішим душею, а потім намагайся, щоб інші були чистіші.

Леонід ГЛІБОВ

Байкар, поет-лірик; 1827 – 1883

Коли любиш – люби серцем, а не язиком 
* 
Панібратство шкодить 
І доброго нінащо зводить. 
* 
Іноді з’їси і не доволі, 
Зате живеш на волі. 
* 
Дурний порядок – дурне й діло. 
* 
З грошима й дурні прехороші! 
* 
Ніколи не хвались, 
Поки гаразд не зробиш діла. 
* 
Поки ти чим кому страшний, 
Усяк тебе і поважає; 
А тільки як-небудь спіткнись, 
– Дивись – 
Хто й поважав, той лає. 
* 
На те щука в морі, 
Щоб трусивсь карась. 
* 
Нічого Ослові дорікати... 
Лучче б розуму спитати 
У того, хто його наймав. 
* 
Шукають щастя нещасливі. 
* 
Був Вовком я і Вовком буду 
Довіку і до суду! 
* 
Хто кохав життя ледаче – 
Непереливки тому. 
* 
Є каяття, да вороття немає.

Іван ВИШЕНСЬКИЙ

Письменник; між 1545-1550 – бл. 1620

Каяття барв не потребує 
* 
Що в житті цьому приготував, те в майбутньому візьмеш, а що був посіяв, теє там пожнеш. 
* 
Коли цноту і чистоту плотську збережуть, але не очистяться від жорстокосердя і злостивості і не виявлять милості до ближнього, то світильники свої погасять без оливи милосердя. 
* 
Мало обраних, і мало в кому спасіння хоче віднайтися. 
* 
Що за пожиток з дару, коли я сам того запрагнув і дістав від тебе, диявола, а не Бог небесний мене на ту достойність покликав і вибрав? 
* 
Спасайтеся законом отецьким. 
* 
Онімій і будь безголосий, доки не схочеш отямитися! 
* 
Не ганьби, бо оганьблений будеш!.. 
* 
Всяка жертва нечестивих бридка перед Богом. 
* 
Зваба від розумних скоро може відступитися: пізнають її. 
* 
На життя народитися – це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле від доброго. 
* 
Як же ти хочеш розсудити біду войовника, що б’ється і бореться, коли сидиш удома біля материної цицьки! 
* 
Спершу – мати, а потім – дитина. 
* 
Себе стережімо... 
* 
Хворий хворого лікувати не може. 
* 
Той, хто не був у бою й подвизі ратному і не бачив змагання ратних, як може інших навчити?.. 
* 
Як хочеш іншим відчинити ворота царства небесного, коли для тебе вони зачинені? 
* 
Неправді властиво не стояти на одному місці. 
* 
Здорові очі можуть побачити й осудити гниле око і мають на те владу. 
* 
Спасайтеся вірою. 
* 
Істини неправдою перебороти не зможете і самі щезнете й загинете, а істина живе і житиме вовіки! 
* 
Диявол тілу пособляє і супроти душі бореться.

Іван ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ

Поет, священик; бл. 1651 – 1701

Вітчизна справжня – небо! 
* 
Багатство – всілякого гріха батько, всілякої злоби винахідник, духотлінної поживи сприяч... ратник на цнотливість. 
* 
Якість Божу у собі пан хміль сокриває, 
Бо возносить смирних він, гордих усмиряє. 
* 
Де не буває віри, там немає надії та любові. 
* 
Славиться-бо син у матері, а мати у сині. 
* 
Коли хочете мене вічно тримати, залишіть мене тепер. 
* 
Що в тому святого, 
Коли ти в церквах лиш топчеш дороги. 
* 
Блажен, хто пам’ять смерті у серцеві мав. 
* 
Неоднакові на смак пливуть різні ріки... Смак однакий у річках, що впали у море. 
* 
Смерть, суд, пекло і небо – чотири квадри тії – 
Завше май ти при серці, як компас на шиї. 
* 
З тобою жить не можу, важко і без тебе. 
* 
Час, дитинство, і дівства утрата, і слово 
Вийде з вуст – не вернеться назад на віднову. 
* 
Минуть усі часи нам. 
А над усе мине час покаяння. 
* 
Мовить, знаю, Господь: “Небо і земля 
Мимо ідуть!” 
* 
Хто замолоду не хоче трудитися, в старості зле постраждає. 
* 
У вбогого трохи є, в жебрака – нічого, 
Понад міру – в багача, а досить – ні в кого. 
* 
Інакше дивиться на світло орел, а інакше – сова. 
* 
Живить віру – діло. 
* 
Без діл є віра мертва.

Левко Боровиковський

Байкар, поет; 1806 – 1889

Шабля різанину чує, 
Люлька пожари віщує 
* 
Сидіть дома, на покої 
Не пристало козакові. 
* 
Є й такі: не найде толку – буде тихо; 
Не найде ж точки – лихо! 
* 
Поки багат, 
То поти й сват. 
* 
Сова хоть спить, та кури бачить. 
* 
Хоть вовк линяє, 
Та норов не міняє. 
* 
Як Смерть далеко, 
О Смерті думать легко, 
А стане за плечима, – 
У всіх нас страх з великими очима. 
* 
Хто сам собі дає зарік – 
Пропащий чоловік. 
* 
Хто робить – той мовчить; а вірять Крикунам. 
* 
Чобітку!.. 
З ногою не сварись, 
Бо Чобіт без ноги ні к чорту не годиться. 
* 
Кому вдалося раз збрехати, 
Тому вже віри більш не ймуть. 
* 
У кого що болить, 
Про те й кричить. 
* 
А ти б, Метелику, не дуже-то гордився, 
Бо ти недавно сам з гусениці вродився. 
* 
Хто добре робить – той не хвалиться нікому. 
* 
Забув... А не забув набити брюхо 
І чарки не поніс за вухо! 
* 
Хто вище злізе – дужче пада. 
* 
Жартуй собі, шути, 
Та миром не мути. 
* 
Мор, голод і війна – то страшні людоїди; 
А ще страшніші – злі сусіди. 
* 
Усякий знає: 
Хто солодко живе – той гірко умирає.

Нестор ЛІТОПИСЕЦЬ

Ієродиякон Києво-Печерського монастиря, митрополит; бл. 1056 – після 1113

Любов страху не має 
* 
Ті, що шукають премудрість, – знайдуть. 
* 
Від гріховного кореня поганий плід буває. 
* 
Як ви інших учите, коли самі відкинуті Богом? 
* 
Всякий чоловік, коли спершу покуштує солодощів, потім не захоче гіркого приймати. 
* 
Коли Земля їм – мати, то отець їм – Небо. 
* 
Сріблом і золотом не знайду дружини, а з дружиною здобуду і срібло, і золото. 
* 
Книги подібні рікам, що тамують спрагу цілого світу, – це джерела мудрості. 
* 
Книги – бездонна глибина, ми ними в печалі втішаємося, вони узда для тіла й душі. 
* 
З книжних слів набираємося мудрості й стриманості. 
* 
Той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами.

 

Іван МАЗЕПА

Гетьман України, поет 1639 – 1709

През незгоду всі пропали, 
Самі себе звоєвали 
* 
Всі покою щиро прагнуть, 
А не в один гуж тягнуть... 
* 
Жалься, Боже, з України, 
Що не вкупі має сини! 
* 
Годі вступати в раду тому, кого не покликали. 
* 
Та й що ж то за народ, коли про свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? 
* 
Усьому народові буває пожиточно і корисно тоді, коли всякого чину люди, не слухаючи жодних бунтівливих зваб та заколотних оман, тримаються постійно одного свого старшого, віддають йому щире своє послушенство і неодмінно дотримуються існуючих порядків. 
* 
Що не всім нам пановати, 
Не всім дано всеє знати 
І речами керовати. 
* 
Не маш любви, не маш згоди. 
* 
Часто те бувало, що люди із відчаю до неподобних удавалися речей. 
* 
Ей, братица, пора знати, 
Ліпше було не родитись, 
Аніж в таких бідах жити. 
Самопали набувайте, 
Острих шабель добувайте, 
А за волю, хоч умріте, 
І вольності бороніте. 
Нехай вічна буде слава – 
Же през шаблю маєм права!

 

Іван КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

Поет, драматург, громадський діяч; 1769 – 1838

Любов к Отчизні де героїть, 
Там сила вража не устоїть 
* 
Не ворог, хто уже дублений, 
Не супостат, чий труп нікчемний 
На полі без душі лежить. 
* 
Доля людськая – доля єсть сліпая! 
* 
Тяжко жити без милого і в своїй сторонці! 
* 
Блаженна лож, когда биваєт в пользу ближніх, а то біда... що часто лжемо ілі ради своєя вигоди, ілі на упад других. 
* 
Великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що й на старість буде в пам’ятку! 
* 
[На] кого безталання нападе, тому нема ні в чім удачі. 
* 
Хто презирає рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна... 
* 
Морем в бурю їхать слизько, човнів ніхто не підкує. 
* 
Ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нічого не візьмеш. 
* 
Не так тепер і в пеклі стало, 
Як в старину колись бувало. 
Біда для нас – судьби устав! 
Живе хто в світі необачно, 
Тому ніде не буде смачно, 
А більш, коли і совість жметь. 
* 
Лучче умерти, як з немилим жити. 
* 
Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. 
* 
Мужича правда єсть колюча, 
А панська на всі боки гнуча. 
* 
За милу все терять готові: 
Клейноди, животи, обнови, 
Одна дороже милой – честь! 
* 
Хто живе чесно й годується трудами своїми, тому й кусок черствого хліба смачніший од м’якої булки, неправдою нажитої. 
* 
Коли другії облизня піймали, то і ми остерігаймося. 
* 
Де общеє добро в упадку, 
Забудь отця, забудь і матку – 
Лети повинність ісправлять.

 

http://horting.org.ua/node/1083